понеділок, 23 жовтня 2017 р.

СИН  ЗЕМЛІ  ПОЛІСЬКОЇ.

                     23 жовтня минає 14 років з дня смерті   
                     відомого       українського письменника –
                     Володимира   Григоровича Дрозда.



 Народився і виріс в нашому мальовничому поліському селі. Лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка (1992), міжнародної премії фундації Антоновичів (США) та багатьох інших літературних премій, заступник голови Національної Спілки письменників України, автор багатьох книжок повістей, оповідань, романів.
Останні роки Володимир Григорович мешкав у Києві, час від часу навідувався в рідний Петрушин, гостював у рідної сестри – Валентини Григорівни Дрозд.
                    В 2012 році, через багато років після смерті батька, його рідне село  відвідав син Павло і привіз в подарунок сільській бібліотеці села Петрушин книгу Ірини Жиленко (дружини письменника) «Homo feriens». Це не звичайна книга – це чутливе переживання далекого і близького минулого, витворене на опрацюванні спогадів, щоденникових записів, листів, власної поетичної і життєвої долі. Даруючи цю книгу Ірина Жиленко можливо сподівалася що односельці глибше зможуть осягнути природу і драму таланту письменника-земляка. Володимир Дрозд був значним письменником, автором складних і серйозних романів. Та вершиною письменницького генія   став твір «Листя землі» робота над яким тривала до останніх днів письменника, за яку 25 років тому він отримав Державну премію України імені Т. Шевченка (1992).
Колись у Халепʼї, під час роботи над «Листям землі», Володимир Григорович сказав дружині: то не я пишу, і мені немає за що себе хвалити. Але те, що написано, - то вже світ творений, і він вже є, і буде, якщо би стерлися навіть диски з текстом «Листя землі». І вже немає значення, чи мене читають, чи цінують, чи визнають. Це вже – понад будь-яке визнання, понад будь-яку долю. Як же страшно було йому вмирати із незавершеним «Листям землі!» Він так мріяв встигнути написати третій (останній) том. Але залишив нам тільки два. Як він чекав у останні дні свого життя виходу з друку цього другого тому, як хотів хоч потримати його в руках, але наш «Український письменник» ніби зумисно, зволікав і зволікав. Володя помер, так і не дочекавшись книги. Прочитавши роман «Листя землі» Микола Жулинський в оточенні друзів сказав: «Не тільки Україна такої прози не мала ніколи, а й у світовому контексті немає аналогів подібної прози».
Попри те, що Володимир Дрозд писав складні романи, він був люблячим сім’янином, доброю і дотепною людиною. Хочу надрукувати один із пунктів заповіту письменника: «Дамо Дрозда народам світу! Вітання нинішнім і майбутнім дроздознавкам, опікуватися ними доручаю головному дроздознавцеві Миколі Жулинському! – з тим залишайтеся, живі та здорові, і – до зустрічі на Островах Вічності».
 Помер у Києві. Володю відспівували у Флорівському монастирі. Знайомі  черниці, Орисині друзі, дивувалися, бо такої кількості охочих попрощатися з покійним у них ще не було. Але прощальне слово говорив тільки Микола Жулинський – таким було Володине бажання. Похований на Байковому кладовищі. В рідному селі на честь письменника встановлено меморіальну дошку.

                                                 Н. Логвиненко

КОЛИ ЗОЛОТОМ ЛИСТЯ НАЛЛЄТЬСЯ.

Книга про долю поколінь. Кращі сторінки якої своєрідні протуберанці зболеного людського розуму – розуму, що сумнівається і дошукується істини. Діалог з вічністю, з Богом і з часом, неповторним і невмирущим. Лише час склав відмінну художню оцінку багаторічній роботі нашому славнозвісному земляку – Володимиру Григоровичу Дрозду. Не засипав пісок років епічного роману «Листя землі», правдиву, чесну, багато в чім незвичну для читача книгу. Роман про духовний досвід поколінь, так тяжко здобутий, матиме неперехідне значення для усього людства, доки й існуватиме саме людство. «Є в кожної людини серцевина, що залишається незмінною, як би не гнуло, не тіпало її життя…» Всі ми з вами живемо в часі. «Ідеш ти знову між людей, а люду у світі всякого. Одне серце добром та лагідністю до всього живого наповнене…» З вашого дозволу ще одна гарна цитата з роману «Калі ж захочеться тобі, щоб людяка до тебе по-доброму, скажи подумки: «Зорями огороджуся, місяцем освічуся, сонце за плечима, хай вона на мене дивиться маминими очима…» Тож читайте, земляки мої, повчальні твори-загадки Володимира Григоровича і будьте добрими.

                                                                                Валентина Сериченко.

















Немає коментарів:

Дописати коментар