Бути чи не бути ?

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ?

Вже давно ні для кого не таємниця, що Петрушинська ЗОШ І-ІІ ст. одна з  перших в районі на черзі закриття. Є низка постанов Міносвіти, якщо в школі немає 25 учнів, то для таких шкіл припиняються всі фінансування і така школа повинна бути закрита. Ще не так давно коли вперше прозвучала така інформація батьки активно стали на захист рідної школи. Та що ж сталося тепер? Чому батьки хочуть забрати дітей і перевести в іншу школу. Ще на початку навчального 2016 року школу покинула одна з учениць 9-го класу (Бекало Оксана), та подала заяву до Халявинської школи. Тут доречно сказати, що перед початком навчального року директор Халявинської школи об’їхав сусідні села, вмовляв батьків забрати дітей з Петрушинської школи і перейти до Халявинської. І все ж таки завдяки активним старанням сільського голови Питинського Євгенія, директора школи Володимира Сериченка, педколективу перший дзвоник   прозвучав  запрошуючи школярів за шкільні парти. На початок навчального року в школі налічувалося 28 учнів, школа повністю забезпечена педагогічними кадрами, працює їдальня. Здається все налагодилося. Незважаючи на незручний розклад рейсового автобусу (адже майже всі вчителі приїздять з Чернігова)  заняття в школі проводилися вчасно, весело і цікаво завжди проходять шкільні заходи і свята.

Та раптом щось сталося. Батьки з двох сімей (Бекало і Ткаченко) вирішили посеред навчального року перевести своїх дітей в Халявинську школу. Директор школи Володимир Сериченко терміново скликав батьківські збори. Сім’ю Ткаченків вдалося вмовити залишитися (навчається троє дітей), а от ученицю 3-го класу Бекало Вікторію все ж таки зі школи забрали. Також сім’я

Мисатюк Назара, учня 8-го класу виїхала в іншій регіон. Тож школа дійсно на грані закриття. Нині в  школі налічується 26 учнів.

Давайте разом заглянемо в історію. Центром освіти на селі завжди була школа, а школа – це осередок де завжди вирує життя. Спочатку це була церковнопарафіяльна школа поряд з церквою. Вчителем тут був священик який навчав дітей грамоті, молитвам і церковному співу. Перша документальна згадка про церковнопарафіяльну церкву у Петрушині міститься в Генеральному описі Лівобережної України 1767 року, де згадується «шкільна хата», в якій мешкав тридцяти дворічний «диякон оной церкви Иван Мушенський».  27 квітня 1875 року в Петрушині було відкрито Міністерське двокласне училище з чотирирічним терміном навчання. На той час училище було єдиним навчальним закладом такого типу у Чернігівському повіті. На перших порах сюди ходили учні з багатьох навколишніх сіл, але по мірі того, як в сусідніх селах на рубежі століть стали відкриватися земські школи, в училищі стали навчатися переважно місцеві діти. Кількість учнів у різні роки коливалась від 107 до 145. 

В 1918 році двокласне Міністерське народне училище було реорганізовано в трудову школу, термін навчання у якій уже зріс до 5 років. Наприкінці 20-х років школа стала 6 річною, а в 1930 році відкрився 7 клас. Роботу школа не припиняла і в роки війни, хоча в період окупації навчання велося тільки в початкових класах. В 1959 році школа стала 8-річною, а в 1986 році  дев’ятирічною.

Нинішнє приміщення школи було збудоване в 1983 році. Це двоповерхова добротна будівля, з світлими затишними класами, просторими коридорами і холлами, в школі є своя бібліотека, спортзал, їдальня, створено історико-краєзнавчий музей. Школа має непогану матеріально-технічну базу. Колись тут працювали майже всі місцеві вчителі, а очолював і нині очолює цей заклад  науки з 1979 року Володимир Сериченко.  Вчителі школи роками вкладали свою працю і душу в роботу, для того, щоб нашим дітям завжди було в школі комфортно, щоб в школі панувала затишна атмосфера, яка сприятиме якісному навчанню дітей. Сільська рада та керівники місцевих підприємств завжди надають допомогу у вирішенні питань, для того щоб учні мали всі умови для навчання. То чому ж ми не хочемо цінувати і зберігати те, що поки ще у нас є.  Не спішіть губити те, що напрацювано багаторічною працею. Адже всі добре знаємо, що у нас в країні дуже складна політична, економічна і демографічна ситуація і з часом звичайно не буде ні школи, ні ФАПу, ні закладів культури. А можливо прийде такий час, що і хліба проблемно буде купити в селі. Тож  давайте берегти те що в нас залишилося, поки ще є можливість. Подумайте, адже можливо вашій дитині і не зовсім буде зручно їздити в холодному автобусі в іншу школу, та й ви не завжди зможете поїхати в школу і поцікавитися як навчається ваша дитина, чи подивитися якийсь масовий захід. А проблемні ситуації бувають в кожній школі, та не обов’язково змінювати школу, можна ж хоча б спробувати їх вирішити на місці. А якщо у ваших дітей виникнуть проблеми в Халявинській школі, на яку ви її зміните?

Вважаю, якщо громада дбає про майбутнє, піклується про підростаюче покоління, то повинна бути зацікавлена в тому, щоб на її території таки була школа.  Я дуже сподіваюсь, що я не одна так думаю і мене підтримує хоча б  частина громади. Я буду вдячна якщо ви залишите свої  коментарі.

Фотографії із шкільного життя.

У  РІДНОМУ  КРАЇ  І  СЕРЦЕ  СПІВАЄ

З давніх -  давен в Петрушині було традицією святкувати українські вечорниці: в сільській хаті, а згодом в сільському клубі збиралося багато односельців, зал прикрашали старовинними квітчастими рушниками, які вишивали з   любовʼю і ніжністю талановиті петрушинські майстрині. А учасники художньої самодіяльності демонстрували глядачам українські традиції та звичаї.

 З метою популяризації національних традицій, звичаїв, збереження історії рідного краю працівники культури с.Петрушин підготували і провели українські вечорниці, які відбулися 15 січня в сільському клубі. В залі клубу зібралися люди яким не байдужа національна культура та її традиції.

На сцені святково прибрана українська хата з атрибутами старовинних речей,  заквітчана старовинними рушниками. Біля печі порається господиня (Наталія Приходько), чекає гостей. На столі парують духмяні пиріжки, запашні вареники  у сметані та інші українські національні страви. До господи завітали дівчата і хлопці на українські вечорниці. Святково вдягнені в національні костюми, дівчата заквітчані барвистими хустками заполонили серця глядачів. І  розпочалися вечорниці… Художній колектив «Журавка» заполонив серця глядачів майстерним виконанням українських пісень, глядачі змогли зустрітися тут з літературними героями М.Гоголя в діалозі Оксани (Ольга Сібаторкіна) та Вакули (Руслан Бекало),  бурхливими оплесками зустрічали учасників інсценівки уривку «За двома зайцями» - Ольгу Сібаторкіну(Проня Прокопівна), Ольгу Ткаченко (Химка), Єрнеста Арутюнова (Голохвастов). Гумор читала Олександра Клименя. Найбільш цікаво відбувалися дійства в музичній інсценізації про українські  варениками, де біля тину зустрілися три кумасі, і кожна так вихваляла свої вареники, що навіть посварилися.  Аж ось ішов кум із шинка, тож кумасі запросили розсудити їх. Скуштувавши вареники кум справедливо зауважив, що найсмачніші вареники у його дружини Марічки, яка і готує смачно, і не свариться. Учасниками інсценівки були Руслан Бекало, Ольга Сібаторкіна, Ольга Ткаченко, Євдокія Лазарева. І на закінчення всіх глядачів в залі пригостили смачнючими українськими варениками. Глядачі отримали справжнє задоволення від заходу поринувши у світ давнини.

                                                                                           Н.Логвиненко, бібліотекар.

                                                                                                        

                                                                         

ДОБРИЙ ВЕЧІР ТОБІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ!

Найбільш широко і урочисто українці відзначають  християнське свято народження Ісуса Христа. Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі, колядували та щедрували – співали пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. У різдвʼяних колядках душа людини  цілковито звернена до бога, творить йому хвалу. Господь чує голоси всіх колядників, їхні щирі побажання добра і все виконує. Тому треба від душі виспівати всі свʼяткові пісні.

Вже стало доброю традицією, що учасники художнього колективу «Журавка» Петрушинського клубу йдуть до жителів громади, аби привітати з новорічними святами, побажати людям миру, добра і здоровʼя. Жартами, піснями, віршами крокує Новий рік селом. Барвистий гурт із святковою зіркою у складі: Зінаїди Деревянко, Євдокії Лазаревої, Катерини Клановець, Світлани Питинської, Лариси Лавриненко, Ольги Лобас, Ольги Ткаченко, Ольги Сібаторкіної, Наталії Приходько, Надії Логвиненко завітав до  осель Олександри Круш, Михайла Тарасевича, Маргарити Лукʼяненко, Ганни Бочевої, до крамниць, до сільської ради та в місцеві організації «Ей Сі Джі Україна» та «Ей Сі Джі Юкрейн». Скрізь їх зустрічали щиро, так, як це уміють робити петрушинські гостинні люди: посмішками, дарунками і вірою в краще.

                                                Н. Логвиненко.