24 березня минув рік як не стало гарної людини, хорошого друга, сусіда Валерія Питинського.

Не вистачає усмішки і слова,

І погляду ласкавого й простого.

Великий слід в житті ти залишив,

І скільки всім добра зробив.

Любив життя, любив людей,

Прожив ти для онуків і дітей.

Пішов достойно в майбуття.

Тобі не буде забуття.

Народився і виріс Валерій в рідному Петрушині, закінчив Петрушинську школу, добросовісно виконав свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною – відслужив в рядах Радянської Армії. І повернувся в рідний Петрушин, де завзято продовжив хліборобську справу батька. Мати Валерія – Галина Василівна багато років віддала вчительській справі, батько – Микола Іванович довго і чесно працював у колгоспі шофером, завгаражем, помічником бригадира тракторної бригади. Прикіпів до землі і Валерій. Та доля мало відміряла йому віку, багато ще на встиг зробити. Багато років пропрацював у колгоспі «Шлях до комунізму» механізатором, комбайнером. Завжди був ударником трудового фронту на жнивах, його екіпаж добивався найкращих результатів, неодноразово отримував грамоти і премії. Після розпаду колгоспу Валерій продовжував трудитися вже на своїй землі. Його завжди поважали в Петрушині, бо його невтомні руки робили будь-яку роботу і на землі, і займався лозоплетінням.

Знайшов у рідному селі і свою другу половинку. Разом з дружиною Валентиною виростили і виховали сина Євгенія і доньку Ірину. Тепер уже син продовжує хліборобську справу діда і батька, успадкувавши від батьків чесність і відповідальність перед людьми.

Світла і вічна пам'ять тобі Валерію.

Згадайте і помʼяніть.