неділя, 10 вересня 2017 р.

БЕЙ   МАРІЯ  ХАРИТОНІВНА
03.09.1932 р.

Бей Марія Харитонівна
Народилася в с.Губичі, Любецького району. В сім’ї крім мене було ще двоє дітей. Сім’я тяжко пережила воєнні роки, батько пішов на фронт, нас залишилося троє з матір’ю. В 1942 році під час звільнення села від німців згоріла наша хата, дякувати сусіди пустили до себе жити. Потім вже дід з матір’ю якось збудували власний  будиночок.

Батьки Марії Харитонівни
В 1944 отримали від батька листа, писав з госпіталю, що йому ампутували ногу. Скалічений, але ж живий  в 1945 році батько повернувся додому. Після війни трохи ходила в школу. Потім працювала у Мньові на торфорозробці.



Бей Іван Якович

Бей Марія та Іван










В 1953 році вийшла заміж за царя Івана – шуткує Марія Харитонівна, він дуже гарно грав на гармошці. Його запрошували грати на весіллях, інших святах, так і познайомились.  Жили з чоловіком в Гуньківці. Виростили двох синів – Миколу-1956 р.н., та Василя-1959 р.н. 
На роботу ходила в колгосп, а вже з 1970 року пішла працювати в Редьківську лікарню санітаркою. Звідти і пішла на пенсію, та в колгоспі продовжувала працювати. Наче і б все добре було. Та сталося нове лихо - Чорнобильська трагедія. Багато людей одразу виїхало з села, а я з чоловіком не поїхала нікуди, залишилися жити в своїй хаті. Тримали господарство, саджали город, ходили в колгосп полоти буряки. Молока правда від наших корів ніхто не купував, то годували свиней. Навпаки нам привозили різні продукти і роздавали безкоштовно. Та радіаційний фон був високий. Це дуже позначилося на здоров’ї людей. Влада почала наполягати на переселенні, навіть дозволили самим купувати хати, а гроші повертали. В 1995 році сини купили будинок в Петрушині.  Їхати нікуди не хотілося, а зараз вже привикли і тут.
3 вересня Марія Харитонівна відсвяткувала своє 85-річчя. Виконком Петрушинської сільської ради, працівники клубу та бібліотеки, ветеранська організація села щиро привітали ювілярку з днем народження. Здоровʼя вам і довголіття шановна Марія Харитонівна.



                                                           Підготувала Н.Логвиненко.

субота, 9 вересня 2017 р.

СВЯТО   ПЕРШОГО    ДЗВОНИКА.
Ось і мчить вже перший місяць осені над українською землею на який припадає всенародне свято першого дзвоника, свято котре веде у світ нових знань. Воно сяє посмішками дітей, яскравими квітами, хвилюючою зустріччю з першим вчителем, з новими друзями. В Петрушинській школі свято першого дзвоника цього разу проходило досить незвично. Школа зустріла приголомшливою тишею, не було звичного галасу, радісного дитячого сміху. Після довгої і наполегливої боротьби за збереження школи І-ІІ ст. учням 5-9 класів все-таки довелось забрати документи і перейти в Халявинську ЗОШ І-ІІІ ст. Отже в нашій школі залишилися 11 учнів початкових класів. Під тихі звуки Гімну України розпочалася урочиста лінійка. Урочисто запросили до зали першокласників, їх в цьому році четверо: Геворгян Маріанна, Телень Маргарита, Питинська Євгенія, Оксенюк Іван, де їх зустріла перша вчителька Віра Василівна Коваль-Власова. Як завжди першим привітав всіх з початком навчального року директор школи Володимир Дмитрович Сериченко, вручив першокласникам новенькі букварики. З вітаннями виступив також голова сільської ради Євгеній Миколайович Питинський, побажав кожному школяреві навчатися з натхненням, навчитися любити свою Батьківщину і вирости справжніми патріотами. На закінчення пролунав перший дзвоник, як здалося всім не надто дзвінко в напівпорожній школі. Особисто мені дуже прикро, що маючи в селі більше тридцяти дітей шкільного віку все-таки не вдалося відстояти школу. Прикро що напередодні початку навчального року стіни рідної школи покинула Парасковія Миколаївна Мазур, яка пропрацювала з самого відкриття нової школи, першого вересня був останній робочий день Оксани Анатоліївни Дубчак, яка теж вже багато пропрацювала вчителем історії, зробила чималий внесок в розвиток школи, за її сприяння була створена історико - краєзнавча кімната. Хтозна що чекає нас далі – чи довго протримається початкова школа, що буде з приміщенням, музейною кімнатою, всіма іншими напрацюваннями вчителів і учнів, і чи вдасться щось зберегти?...  Невирішених питань багато, і звичайно дуже хочеться сподіватися що в нас все буде добре.