понеділок, 23 січня 2017 р.

Бути чи не бути ?



БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ?


Вже давно ні для кого не таємниця, що Петрушинська ЗОШ І-ІІ ст. одна з  перших в районі на черзі закриття. Є низка постанов Міносвіти, якщо в школі немає 25 учнів, то для таких шкіл припиняються всі фінансування і така школа повинна бути закрита. Ще не так давно коли вперше прозвучала така інформація батьки активно стали на захист рідної школи. Та що ж сталося тепер? Чому батьки хочуть забрати дітей і перевести в іншу школу. Ще на початку навчального 2016 року школу покинула одна з учениць 9-го класу (Бекало Оксана), та подала заяву до Халявинської школи. Тут доречно сказати, що перед початком навчального року директор Халявинської школи об’їхав сусідні села, вмовляв батьків забрати дітей з Петрушинської школи і перейти до Халявинської. І все ж таки завдяки активним старанням сільського голови Питинського Євгенія, директора школи Володимира Сериченка, педколективу перший дзвоник   прозвучав  запрошуючи школярів за шкільні парти. На початок навчального року в школі налічувалося 28 учнів, школа повністю забезпечена педагогічними кадрами, працює їдальня. Здається все налагодилося. Незважаючи на незручний розклад рейсового автобусу (адже майже всі вчителі приїздять з Чернігова)  заняття в школі проводилися вчасно, весело і цікаво завжди проходять шкільні заходи і свята.
Та раптом щось сталося. Батьки з двох сімей (Бекало і Ткаченко) вирішили посеред навчального року перевести своїх дітей в Халявинську школу. Директор школи Володимир Сериченко терміново скликав батьківські збори. Сім’ю Ткаченків вдалося вмовити залишитися (навчається троє дітей), а от ученицю 3-го класу Бекало Вікторію все ж таки зі школи забрали. Також сім’я
Мисатюк Назара, учня 8-го класу виїхала в іншій регіон. Тож школа дійсно на грані закриття. Нині в  школі налічується 26 учнів.
Давайте разом заглянемо в історію. Центром освіти на селі завжди була школа, а школа – це осередок де завжди вирує життя. Спочатку це була церковнопарафіяльна школа поряд з церквою. Вчителем тут був священик який навчав дітей грамоті, молитвам і церковному співу. Перша документальна згадка про церковнопарафіяльну церкву у Петрушині міститься в Генеральному описі Лівобережної України 1767 року, де згадується «шкільна хата», в якій мешкав тридцяти дворічний «диякон оной церкви Иван Мушенський»27 квітня 1875 року в Петрушині було відкрито Міністерське двокласне училище з чотирирічним терміном навчання. На той час училище було єдиним навчальним закладом такого типу у Чернігівському повіті. На перших порах сюди ходили учні з багатьох навколишніх сіл, але по мірі того, як в сусідніх селах на рубежі століть стали відкриватися земські школи, в училищі стали навчатися переважно місцеві діти. Кількість учнів у різні роки коливалась від 107 до 145. 
В 1918 році двокласне Міністерське народне училище було реорганізовано в трудову школу, термін навчання у якій уже зріс до 5 років. Наприкінці 20-х років школа стала 6 річною, а в 1930 році відкрився 7 клас. Роботу школа не припиняла і в роки війни, хоча в період окупації навчання велося тільки в початкових класах. В 1959 році школа стала 8-річною, а в 1986 році  дев’ятирічною.
Нинішнє приміщення школи було збудоване в 1983 році. Це двоповерхова добротна будівля, з світлими затишними класами, просторими коридорами і холлами, в школі є своя бібліотека, спортзал, їдальня, створено історико-краєзнавчий музей. Школа має непогану матеріально-технічну базу. Колись тут працювали майже всі місцеві вчителі, а очолював і нині очолює цей заклад  науки з 1979 року Володимир Сериченко.  Вчителі школи роками вкладали свою працю і душу в роботу, для того, щоб нашим дітям завжди було в школі комфортно, щоб в школі панувала затишна атмосфера, яка сприятиме якісному навчанню дітей. Сільська рада та керівники місцевих підприємств завжди надають допомогу у вирішенні питань, для того щоб учні мали всі умови для навчання. То чому ж ми не хочемо цінувати і зберігати те, що поки ще у нас є.  Не спішіть губити те, що напрацювано багаторічною працею. Адже всі добре знаємо, що у нас в країні дуже складна політична, економічна і демографічна ситуація і з часом звичайно не буде ні школи, ні ФАПу, ні закладів культури. А можливо прийде такий час, що і хліба проблемно буде купити в селі. Тож  давайте берегти те що в нас залишилося, поки ще є можливість. Подумайте, адже можливо вашій дитині і не зовсім буде зручно їздити в холодному автобусі в іншу школу, та й ви не завжди зможете поїхати в школу і поцікавитися як навчається ваша дитина, чи подивитися якийсь масовий захід. А проблемні ситуації бувають в кожній школі, та не обов’язково змінювати школу, можна ж хоча б спробувати їх вирішити на місці. А якщо у ваших дітей виникнуть проблеми в Халявинській школі, на яку ви її зміните?
Вважаю, якщо громада дбає про майбутнє, піклується про підростаюче покоління, то повинна бути зацікавлена в тому, щоб на її території таки була школа.  Я дуже сподіваюсь, що я не одна так думаю і мене підтримує хоча б  частина громади. Я буду вдячна якщо ви залишите свої  коментарі.

Фотографії із шкільного життя.










Немає коментарів:

Дописати коментар